Ян Осока
На світлині початок вересня 2014 року. Околиці Волновахи. За спиною нашого бійця зельонка, у якій десь на відстані 10 - 15 метрів стоїть беха. На ній загиблий нещодавно в Авдіївці Андрій Кизило.
Хлопці очікували танкового наступу російських військ на Волноваху. Утримати позиції було доправлене відділення, яке мало на озброєнні 4 - 5 БМП, 1 БТР, 3 ЗУ 23 - 2 та 2 пушки. Наші зайняли позиції на в'їзді до Волновахи зі сторони Маріуполя.
Якби тоді розпочалася атака, невідомо, чим би все закінчилося, але танки ворога чомусь не пішли на штурм, а 5 - 6 вересня у Волноваху зайшла повноцінна техніка та особистий склад 72-ї бригади, зайнявши місто. Наші простояли у зельонці ще пару тижнів, потім їх було переведено до 3-го батальйону та кинуто на передову, на Старогнатівський напрямок.
Це маленький епізод самого початку війни для хлопця, який на світлині.
Ховали сьогодні його.
Максим Ігорович Гринчишин (позивний Прометей) народився 12.05.1979 року у місті Луцьк Волинської області.
1996 року закінчив місцеву школу №9, також навчався у Луцькому Національному Технічному університеті на факультеті будівництва та дизайна. Деякий час мешкав за кордоном.
Призваний за мобілізацією 14 серпня 2014 року. Після навчань на полігоні у Старичах, Максима Ігоровича одразу було доправлено під Волноваху, тож 30.08 він здійснив свій перший виїзд на війну.
Максим Ігорович був дуже працьовитим, вимогливим до себе, усю роботу робив досконало та ретельно, мав фотографічну пам'ять, міг розібрати автомати на ЗУ, почистити їх та зібрати заново, а це дуже складна та витончена робота, це був його талант від Бога. Коли був кулеметником - мав свій ПКМ, який завжди знаходився в ідеальному стані, зафарбований та закамуфльований, своїми руками зробив на нього приціл.
Молодший лейтенант, командир зенітно - ракетного взводу 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.
Він дуже любив свою сім'ю: матір, сестру, племінниць. Завжди, коли приїзжав на невеликий відпочинок, заїжджав до сестрички в гості. Дуже переживав за своїх хлопців, старався знайти все, що їм необхідно, забезпечити їх найкращим. Скрупульозно ставився до виконання службових завдань, багато часу вивчав нюанси військової справи, бажав бути нічим не гірше за свого дідуся, який теж був військовим, багато читав, цікавився всім, намагався досягати найвищих результатів. Ніколи не жалівся, все сприймав розсудливо та спокійно.
Його шляхетне серце просто не дозволяло йому якихось грубощів та лайки, а талановитість проявлялася в усьому - від картографії до куховарення.
Загинув 19 лютого в районі міста Авдіївка Донецької області внаслідок кульових поранень, завданих ворожим снайпером.
Поховали Героя сьогодні, 22 лютого, у селі Гаразджа Луцького району, на Алеї почесних поховань. У нього залишились мати, сестра та кохана дівчина.
Це була людина, глибину якої ми наврядчи колись осягнемо, приклад справжнього Чоловіка, який просто повинен був жити й жити, але замість цього розпочав свій шлях у безсмертя.